Про нас

Руська Православна Церква – є, як відомо, найбільшою Помісною Церквою у світі. Саме від неї залежить доля світового Православ’я. Її розкол на дрібніші частини за національною чи будь-якою іншою ознакою був би трагедією. Осколки РПЦ стануть легкою здобиччю антиправославних світових центрів.

Саме так сталось, наприклад, з Константинопольским Патріархатом, який не лише підпав під вплив Ватикану і різного роду міжнародних організацій, а й став головним каталізатором обновленчеських реформ в інших Помісних Церквах. В РПЦ Константинополь почав свою деструктивну діяльність починаючи ще з 20-х рр. ХХ ст., підтримуючи створений ОГПУ обновленческий розкол. Нині він активно лобіює новий розкол – так звану «канонічну автокефалію Української Православної Церкви».

Відхід УПЦ МП від Матері-Церкви найсерйознішим чином ослабить позиції Московского Патріархату у світі, адже в УПЦ МП знаходиться майже половина приходів всієї РПЦ. І, звичайно ж, такий розкол різко підсилить позиції модерністів в обох частинах Руської Церкви. Тому що при всіх наших проблемах, Руське Православ’я все ж залишається найбільш зберігаючим чистоту православного віровчення. Більшість інших Помісних Церков вже перейшли на григоріанський стиль, максимально скоротили час богослужіння, предають хулі аскетичну традицію в плані дотримання постів, нехтування правилами церковного благочестя, та ін.

Після українського розколу, якщо такий, не доведи Господь, станеться УПЦ буде дуже швидко поглинута Римом.

Отже, боротьба з незаконною і нікому, окрім обновленців і уніатів, не потрібною «українською автокефалією» повинна стати найважливішим напрямком в ділі захисту віри і Церкви Православної. Слава Богу, абсолютна більшість духовенства і мирян УПЦ, а також (поки що) більшість її єпископату налаштовані проти відриву від Москви. Проте, в середовищі УПЦ здійснюється активна робота по відриву від Руської Церкви.

Сьогодні УПЦ МП, маючи величезні повноваження, де-факто вже є автокефальною. Так чи інакше підводяться під церковну заборону всі православно-патріотичні організації мирян, які виступають проти автокефальних планів. Особливо волаючим було відлучення від причастя керівника Союза Православних Братств України Валентина Лукіяніка, який допоміг повернути Церкві майже 20 храмів, ревностно обороняв Церкову від посягань розкольників-послідовників преданого анафемі гроомадянина Денисенко.

Попереду – довга боротьба. і кожен праволславний повинен твердо відстоювати єдинство Церкви.

На нашому сайті ми будемо висвічувати процеси, що ведуть до «автокефалії»(в т.ч. т.зв. «канонічної автокефалії»), допомагати в інтеграції православних сил, що протистоять автокефалістським тенденціям, пропонувати православний аналіз релігійно-політичної ситуації в Україні.